РАКОВЕЦЬ

           Село Раковець Городенківського району Івано-Франківської області розташоване в мальовничій місцевості на правому березі річки Дністер. На території села є 270 господарств, проживає 822 жителів. Найдавніші часи проживання людини на території села сягають середньовічного палеоліту, коли основним заняттям було полювання, землеробство, рибальство. Свідченням цього є те, що жителі села часто знаходять на березі Дністра кам'яні рубила, скрибачки, проколки, гарпуни із кременю та кісток тварин. Багато таких знарядь праці було знайдено в час археологічних розкопок 1951 року в селі Незвисько, що 3 км вище по течії Дністра від села Раковець.

            Перша письмова згадка відноситься до 1450 року, але село засноване набагато пізніше. І сама назва села походить від того, що в річці Дністер, його притоках та ставках, було багато раків, яких виловлювали і використовували для харчування.

         Але інша легенда про назву села в  якій розповідається про те, що село заснував поляк Юрій Ракоцій, який деякий час проживав у нашому селі. На сьогоднішній день окрасою та історичною пам'яткою нашого села є Раковецький замок. Руїни замку містяться на південній околиці села, у надзвичайно мальовничій місцевості. Це — мисоподібна тераса крутосхилу, що переходить у стрімкий правий берег Дністра. Звідси відкривається велична панорама річки, що широкою підковою охоплює село з околицями. Від колись щільно забудованого, хоч і невеликого замку, нині збереглося небагато: північно-західна вежа та фрагмент південно-східної, що пізніше правила за каплицю.

             1667  року, в Турецьку війну, замок вистояв під час татарської облоги, 1672 року його досить легко здобули турки. Вдруге турки оволоділи замком 1676 року, дуже пошкодивши його. Проте після відбудови замок відіграв значну роль в забезпеченні походів польського короля Яна Собеського проти Туреччини в 1685 - 1691 роках.

Джерела повідомляють про один з епізодів війни, пов'язаний з Раковецьким замком. Беньовський зі шляхтою та селянами мужньо відбивав напади татар, аж доки в замку скінчився провіант. Потім оборонці мусили розпочати переговори з татарами. І тоді юнак, ім'я якого лишилося невідомим, спустився вночі по мотузці зі стрімкої скелі над річкою, двічі переплив Дністер і дістався Чернелиці, де отаборилися поляки. Він розповів їм про скруту оборонців і переконав, що Раковецький замок можна легко відбити.

            У роки Першої світової війни Городенківщина стала ареною боїв. Особливо вона потерпала під час Галицької битви, що відбувалася 18.08 — 21.09.1914 р. між російськими та австро-угорськими військами.

            22 червня 1914 року фашистська авіація бомбардувала найбільші населені пункти і військові об'єкти області.

            Через десять днів після початку війни гітлерівські війська вступили на землю Городенківщини, першим захопивши село Топорівці  4 липня 1941 року ворожі підрозділи з'явились під Городенкою, а 17 липня німецькі війська дійшли до села Раковець. В нашому селі фронт стояв досить довго. Прийшовши в наше село фашисти вивезли багатьох людей на невільницьку роботу до Німеччини. Є відомості що в Німеччнині працювали такі раковецькі люди, як: Тузик Марія Миколаївна та Мороз Марія Олексіївна, а Онищук Василина Василівна була на примусовій роботі у Сибірі.

            Багато людей загинуло, а ще більше потрапило в полон. На населення краю відразу було накладено понад 25  різних податків: грунтовий , дохідний, на м'ясо, молоко, картоплю , на тварин (навіть на собак). В Раківцях окупанти спалили майже половину помешкань, а жителі села в яких уціліли домівки змушені були розбирати дах, тому що, він був із соломи і міг швидко загорітися. Мешканців села евакуйовували у сусідні села: Семенівка, Тишківці, Владипіль (так в даний час називають сад, що знаходиться по дорозі між селами Семенівка та Олієво-Королівка).

            Мешканці села не могли протистояти нападникам, тому що, в цей час всі дорослі чоловіки були в армії, в домівках залишилися тільки жінки та діти. Щоб хоча якось урятувати своїх дітей, жінки змушені були виконувати всю чоловічу роботу.

            Всім відомо, що село Раковець стоїть на правому березі річки Дністра, саме там де проходила лінія фронту, німецькі окупанти знаходились на протилежному, тобто на лівому березі річки. Щоб менше попадати під ворожі кулі сільські мешканці під великими кам'яними мурами, біля своїх осель, викопували для своїх сімей землянки, в яких і переховувались. Як тільки хтось виходив зі схованки німецькі солдати відразу стріляли без попередження. Мешканці села чинили окупантам опір: саботували їх розпорядження , ховали хліб, худобу, ухилялися від вивезення на примусові роботи до рейху. У Городенківському районі діяла підпільна антифашистська група, проте її членів було викрито і розстріляно.

            У серпні 1943 року через район проходили вцілілі загони розбитого з'єднання С. Ковпака, вони рухались у напрямку с. Серафинці, щоб там перейти через Дністер, наші селяни, як і жителі сусідніх сіл всіляко допомагали партизанам-ковпаківцям. Населення краю стримано й з осторогою сприймало прихід ковпаківського з'єднання, оскільки розуміло, що за прихильність німці вдадуться до репресій. Окремі селяни допомагали харчами або ставали провідниками, але радше з примусу чи людського співчуття. Майже не засвідчено випадків вступу краян до лав партизанів.

            Початок звільнення Прикарпаття був покладений у ході Проскурівсько-Чернівецької операції. Уранці 24 березня 1944 року рядянські воїни першої танкової армії підійшли до Дністра поблизу села Устечко (Тернопільська область), яке знаходиться 3 км вниз по течії від с. Раковець. 25 березня воїни 64-ї гвардійської бригади підполковника І. Бойка раптовим ударом звільнили Городенку. В цей же час було визволено і наше село від німецьких окупантів. За форсування     річки багато бійців Червоної армії нагороджено орденами і медалями, а деяким присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

            Здавалося,звільнені від нацистів прикарпатські села і міста заживуть у мирі і злагоді. Однак лихо не спало і чатувало населення краю. Спочатку — примусова мобілізація:  українських юнаків-підлітків забирали в польові військомати і без будь-якого попереднього навчання  поповнювали ними поріділі частини Червоної армії. Спокутуючи свою "провину” — перебування  на окупованій території, хлопці гинули на передовій або ставали мішенями для загороджувальних загонів, якщо відступали під тиском німців. Переважно краяни воювали на території європейських держав. Тисячі наших земляків полягли у Польщі, Чехо-Словаччині, Угорщині, Югославії, республіках Балтії та Німеччині.

            Звільнивши село від німців, його ж захопили рядянські солдати, вони забирали в людей зерно, худобу, коней та інші продукти харчування та засоби для виживання.

            Мешканці, що були евакуйовані почали повертатися в рідне село. Багато людей не змогли прийти до рідної домівки, тільки тому, що вона була зруйнована, але вони не впадали у відчай, і відразу ж починали відбудовувати свої хати. Ті в кого уціліли будинки, робили на них дахи і ремонтували їх.

            В цілому Друга світова війна принесла для селян Раківця багато страждань і бід. Багатьох мешканців села які були призвані до рядів радянської армії рідні так і не дочекались вдома. До першого тому Івано-Франківської області Книги Пам'яті України  з-посеред тих, що не повернулися з фронтів Другої світової війни, внесено імена 3274 мешканців Городенківського району, а з них 26 жителів села Раковець.

            На сьогоднішній день в нашому селі проживає один учасник Великої Вітчизняної війни — Яськів Іван Дмитрович (1922 р.н.), один інвалід — Шидловський Василь Юркович (1926 р. н.) тож низький уклін Вам ветерани.

             Більшовицька "культурна революція” як складник політики радянізації перш за все торкнулася української національної освіти.

            З приєднанням в 1939 році західноукраїнських земель до УРСР в селі було відкрито початкову школу, а в 1940 — семерічну школу. Першими вчителями нової школи були:

Сивків В.М., Довбуш М.І., Мойша Л.Г., Лапчинський Я. М., Лапчинська М.В., Харук А.С., Челяк І.В.

            У післявоєнний період 1945-1950 рр.  в школі працювало 6 вчителів. Вони не тільки навчали дітей, але і вчили неграмотних дорослих у вечірній час. Директорами школи в цей час були — Щерба М.П., Мартиненко В.П., Стукало В.П., Фартушний А.Л.

            Щерба Марія та її сестра приїхали в наше село зі східних областей (нажаль нам не відомо з якої саме області), 

які мали досвід радянського шкільництва та втілювали принцип більшовецької ідеології. За що і поплатися своїм життям — 18.08.1948 року. Одну із сестер повісили, а іншу розстріляли — в неї, на щастя, залишилася грудна дитина яка повзла по матері та шукала груди щоб поїсти. За розповідями односельчан ми дізналися, що хлопчик що залишився живим був відправлений в інтернат, а декілька років тому син Щерби зі своїми дітьми, приїздив в наше село на могилу своєї матері та тітки.

            На кошти громадянин народним методом  була побудована хата-читальня, була відкрита бібліотека. Організатороми їх були Нагірний Ярослав Семенович, Чимич Михайло Миколайович та інші активісти села. Хоч доступ до здобуття середньої і вищої освіти був обмежений, але потяг до знань, до освіти не покидали односельчан.

Одним із перших бібліотекарів в селі була Лонич Ганна Михайлівна.

            Лонич Михайло Васильович  бусв першим секретарем Раковецької сільської ради у після воєнний період.

            Період Другої Світової Війни — один із найскладніших періодів в історії не тільки нашого села, але й всього Прикарпаття. Перемогти сталінську та гітлерівську тоталітарні системи видавалося неможливим. Під їх впливом видозмінювалася українська політика, економіка, релігія і культура.

            З вище поданої історії, одного із невеличких сіл Городенківшини, можна зробити висновок: що Раковець, як і інші села України, під час війни в 1941 — 1945 рр. перебували в скрутному становищі, але попри всілякі перешкоди, ми пройшли свій нелегкий шлях, і досягнули давно поставленої мети: незалежності України.