РАКОВЕЦЬ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Абсолют - поняття філософії, що означає духовну першо­основу буття як єдине, загальне, безначальне і безкінечне. Діалектико-матеріалістична філософія єдиною і незнищенною основою світу вважає вічнорухому матерію, що розвивається.

Абсолютна ідея — основне поняття філософії Г. Гегеля. Означає субстанцію і суб'єкт одночасно, а своїм змістом має процес власного руху від абстрактно-загальних визначень до визначень конкретних, від себе самої через логіку, природу, суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух до себе як до по­єднання одиничного із загальним.

Абсолютне і відносне — категорії діалектики. Абсолютне — позначення безумовного, нествореного, вічного і загального іс­нування (наприклад, матерії). Відносне (релятивне) — позна­чення умовного, залежного від умов, скороминущого, тимча­сового.

Абстракція — формування образів реальності (уявлень, по­нять, суджень) шляхом відволікання від несуттєвих з метою пізнання властивостей, ознак об'єктів і зосередження пізна­вальної діяльності на головних, істотних їх властивостях і ознаках.

Авторитаризм — антидемократична і протиправна концеп­ція та практика володарювання; режим беззаконної насиль­ницької, необмеженої правом влади одноосібного правителя (тирана, деспота, фюрера та ін.).

Авторитет — загальновизнаний неформальний вплив особи або організації в різних сферах суспільного життя (вихованні, науці, управлінні, навчанні та ін.).

Агностицизм — філософське вчення про неможливість оста­точного вирішення людиною проблеми істинності пізнання.

Адаптація — вид взаємодії особи або соціальної групи із со­ціальним середовищем, у ході якої узгоджуються вимоги і очі­кування його учасників.

Адекватний — відповідний, правильний, точний; правиль­не відтворення в уявленнях, поняттях і судженнях об'єктивних зв'язків і відносин дійсності.

Академія платонівська — школа Платона в передмісті Афін у 385—529 рр. до н. є., у якій вивчалися етика, політика, філо­софія, теологія, натурфілософія, математика, курси логіки (силогістики і діалектики) та риторики в академії читав Арістотель.

Аксіологія, теорія цінностей — філософське вчення про природу цінностей, їх місце в реальності та про структуру цін­нісного світу, тобто про зв'язок різних цінностей між собою, з соціальними і культурними чинниками, зі структурою особис­тості.

Акциденція — філософський термін, що означає випадкове, неістотне на протилежність субстанціальному, або істотному. Алогізм — хід думки, що ігнорує закони і правила логіки, порушує гармонію між мисленням і дійсністю.

Антиномія — суперечність між двома судженнями, кожне з яких вважається рівною мірою обґрунтованим і, як правило, може бути логічно виведеним у межах певної концептуальної системи, теорії. Згідно із вченням І. Канта, у розумі людей обов'язково є чотири антиномії: 1) світ має початок у часі і об­межений у просторі. — Світ не має початку в часі і нескінчен­ний у просторі; 2) будь-яка складна субстанція складається з простих частин. — Жодна річ не є складеною з простих частин і взагалі у світі немає нічого простого; 3) причинність, за законами природи, недостатня для пояснення всіх явищ. Існує свободна (спонтанна) причинність. — Немає жодної свободи, все у світі відбувається тільки за законами природи; 4) до світу на­лежить безумовно необхідна сутність, як його причина. — Не­має жодної абсолютно необхідної сутності ні у світі, ні поза сві­том як його причини.

Антитезис (антитеза) — у філософії Г. Гегеля негативний момент у процесі розвитку, що разом із тезисом (тезою) і синте­зом утворює тріаду.

Антропологізм — філософська концепція, згідно з якою по­няття "людина" є основною світоглядною категорією та осно­вою для розробки системи уявлень про світ.

Антропоморфізм — уподібнення людині, наділення люд­ськими властивостями предметів та явищ неживої природи, небесних тіл, тварин і рослин; приписування богу або богам людської подоби.

Аперцепція — поняття філософії та психології, що визна­чає вплив загального змісту психічної діяльності, всього попе­реднього досвіду людини на сприйняття нею предметів і явищ.

Апостеріорі — знання, здобуте з досвіду.

Апріорі — знання, що передує досвіду і незалежне від нього.

Атараксія — термін філософії Епікура і його школи, ідеаль­ний душевний стан, до якого, за Епікуром, має прагнути люди­на і який досягається позбавленням страху перед богами, смер­тю, "потойбічним" світом і незрозумілими явищами природи шляхом обмеження потреб, помірністю в насолодах, самоусу­ненням від суспільних і державних справ.

Атеїзм — заперечення релігії та утвердження самоцінності буття світу і людини, компонент релігійного індиферентизму і вільнодумства, антиклерикалізму, деяких форм деїзму і пан­теїзму.

Атрибут — необхідна, істотна, невід'ємна властивість об'єкта.

Базис — економічна структура суспільства, сукупність ви­робничих відносин.

Безперервність і переривчастість — філософські категорії, що характеризують структуру матерії, а також процеси розвитку в живій та неживій природі, у суспільстві і мисленні. Без­перервність виражає взаємозумовленість ступенів розвитку, наявність у ньому механізмів спадкоємності і змін еволюційного типу. Переривчастість, дискретність відображає локаль­ність і подільність матерії у просторі і часі, якісну відмінність і незвідність етапів розвитку природних, соціальних і розумо­вих процесів.

Біосфера — сфера життя, сукупність живих організмів і не­живої речовини, що охоплена та організована діяльністю і ак­тивністю живого.

Благо — в етиці та філософії те, що має певний позитивний сенс; у вузькому суто етичному значенні — синонім поняття "добро"; у філософському значенні — "цінність".

Буття — філософська категорія, що означає реальність, усе що існує. Бути означає існувати.

Верифікація — поняття логіки і методології науки щодо встановлення істинності наукових тверджень шляхом їх емпі­ричної перевірки. У логічному позитивізмі — принцип науко­во осмислених тверджень на засадах протоколів, що фіксують дані "чистого" (чуттєвого) досвіду.

Взаємодія — процес безпосереднього чи опосередкованого впливу різних об'єктів один на одного, зміна їх стану, взаємні переходи, породження одними об'єктами інших.

Виробничі відносини — сукупність економічних відносин між людьми у процесі матеріального виробництва і руху су­спільного продукту від виробника до споживача, діалектична єдність форм власності, розподілу, обміну і споживання мате­ріальних засобів життя.

Відображення — категорія діалектико-матеріалістичної теорії пізнання, що виражає сприйняття об'єкта як первинно­го і образу (знання) як вторинного, характеризує матеріаліс­тичне розв'язання основного питання філософії.

Вільнодумство (вільнодумність) — заперечення релігійного догматизму і церковної обрядовості з раціоналістичних пози­цій, відстоювання свободи думки.

Віра — 1) у гносеології та методології науки прийняття будь-якого знання за відсутності безпосереднього емпіричного і ра­ціонального обґрунтування; 2) у релігії світоглядна позиція і психологічна установка на реальне існування божественних іс­тот, можливість спілкування з ними та отримання від них жит­тєвих благ.

Віталізм — вчення про якісну відмінність живої природи від неживої, про принципову неможливість зведення життє­вих процесів до сил і законів неорганічного світу, про наявність у живих тілах особливих чинників, яких немає у неживих ті­лах.

Властивість — філософська категорія для вираження зв'яз­ку конкретної речі з іншими речами, з якими вона взаємодіє.

Воля — здатність до вибору мети діяльності та спрямування внутрішніх зусиль на її здійснення.

Гармонія — категорія для вираження домірності та впоряд­кування частин цілого, єдності різноманіття, узгодженості форми і змісту об'єкта.

Гедонізм — етична позиція, згідно з якою насолода є вищим благом і критерієм людської поведінки.

Генезис — походження, виникнення; зародження і розви­ток предметів і явищ.

Генетичний метод — метод наукового пізнання процесів виникнення (походження) і становлення явищ, що розвива­ються.

Географічне середовище — сукупність предметів і явищ природи (земна кора, нижня частина атмосфери, води, ґрунто­вий покрив, рослинний і тваринний світ), які залучені на кон­кретному історичному етапі до процесу життєдіяльності людей і створюють необхідні умови для їх існування і розвитку.

Герменевтика — мистецтво і теорія витлумачення історич­них текстів.

Гіпостазування — наділення самостійним буттям абстрак­тного поняття, властивості, ідеї.

Гіпотеза — наукове припущення, істинний зміст якого невизначений.

Гіпотетико-дедуктивний метод — метод міркувань, що ґрунтується на виведенні висновків з гіпотез та інших заснов­ків, істинний зміст яких невизначений.

Гра —широке коло діяльності людини та активності тварин, що зазвичай протиставляється утилітарно-практичній діяльності (активності) і характеризується переживанням задово­лення від самої діяльності (активності).

Гуманізм — система поглядів, переконань та ідеалів, яка проголошує цінність людини як особистості, її право на свобо­ду, щастя, розвиток і виявлення своїх здібностей. Гуманізм вважає благо людини критерієм оцінки соціальних інститутів, а принципи рівності, справедливості та людяності — нормою взаємовідносин між людьми.

Дедукція — перехід думки у процесі пізнання від загально­го до особливого та одиничного, логічне виведення особливого та одиничного із загального.

Детермінізм — філософське вчення про об'єктивний зако­номірний взаємозв'язок і взаємозумовленість речей, процесів і явищ реального світу.

Диференціація — атрибут процесу розвитку, пов'язаний з поділом, розчленуванням цілого на частини, ступені, рівні.

Діалектика — вчення, згідно з яким різні явища, предмети і речі розглядаються з урахуванням їх найзагальніших законо­мірних зв'язків, взаємодії протилежних властивостей, тенден­цій у процесах змін і розвитку; метод мислення, що ґрунтуєть­ся на цьому вченні.

Дійсність — реальність як актуальне і наявне буття, що ре­алізує певні історичні можливості.

Діяльність — специфічна людська форма активного став­лення до світу, змістом якої є доцільна його зміна і перебудова на користь людей.

Догма — доктрина або окремі її положення, що приймають­ся як істинні без доказів, дослідного обґрунтування і практич­ної перевірки, а лише на засадах релігійної віри або сліпого підкорення авторитету.

Догматизм — антиісторичний, недіалектичний, схематич­но-закостенілий тип мислення, за якого аналіз і оцінка теоре­тичних і практичних проблем і положень проводяться без ура­хування конкретної реальності, умов, місця і часу.

Досвід — єдність умінь і знань; чуттєво-емпіричне пізнання дійсності, що спирається на практику.

Дослідження — спосіб виробництва нового знання характерний для науки як спеціалізованої форми пізнавальної ді­яльності.

Доцільність — відповідність явища або процесу певному (відносно завершеному) стану, матеріальна або ідеальна мо­дель якого вважається за мету.

Дуалізм — філософське вчення, що ґрунтується на визнанні рівноправними і такими, що не зводяться одне до одного, двох начал світу — свідомості і матерії, ідеального і матеріального.

Духовне виробництво — продукування свідомості у суспіль­ній формі (тобто у формах релігійної, філософської, політич­ної, правової, моральної, естетичної свідомості), за допомогою якої індивіди інтегруються в соціальну систему.

Евдемонізм — принцип тлумачення і обґрунтування мора­лі, згідно з яким щастя (блаженство) є вищою метою людсько­го життя.

Еклектика — альтернативний діалектиці загальний метод пізнання; поєднання різнорідних поглядів, ідей, принципів, теорій зі зміною одних логічних засад на інші, метафізичну аб­солютизацію мінливість і відносність людського знання.

Експеримент — метод пізнання, за допомогою якого в конт­рольованих і керованих умовах досліджуються об'єкти дійсності.

Емпіризм — напрям у теорії пізнання, представники якого визнають чуттєвий досвід джерелом знання і вважають, що зміст знання може бути представлений або описом цього досві­ду, або зведенням до нього.

Естетика — філософське вчення про прекрасне як специфіч­ний вияв ціннісного ставлення людини до світу і художньої ді­яльності людей.

Естетичний смак — здібність людини до сприйняття та оцін­ки естетичних властивостей явищ і предметів, до розпізнання прекрасного і потворного.

Етика — філософське вчення про мораль як форму суспіль­ної свідомості і специфічну сферу суспільного життя.

Євгемеризм — вчення про походження релігії від ціануван­ня і обожнення стародавніх царів; пояснення міфів та вірувань як проекцій на світ богів і героїв реальних історичних подій.

Єдність і боротьба протилежностей — основний закон діа­лектики, що є вираженням джерела саморуху і розвитку явищ природи і соціально-історичної дійсності; загальний закон пі­знання.

Життя — форма існування матерії, що закономірно вини­кає за певних умов у процесі її розвитку.

Загальне — закономірна форма зв'язку речей, явищ і про­цесів у складі цілого.

Закон — категорія, що відображає об'єктивні, суттєві, необ­хідні та повторювані зв'язки між предметами і явищами ре­ального світу.

Закон заперечення заперечення — закон діалектики, що визначає напрям процесу розвитку, єдність мінливості і спад­коємності в розвитку, виникнення нового і відносну повторю­ваність деяких моментів минулого.

Закономірність суспільна — об'єктивно існуючий, повто­рюваний, суттєвий зв'язок явищ суспільного життя або етапів історичного процесу, що характеризує поступальний розвиток історії.

Заперечення — необхідний момент процесу розвитку, умо­ва якісної зміни об'єкта.

Зв'язок — взаємозумовленість існування явищ, розділених у просторі і (або) в часі.

Здоровий глузд — стихійно сформовані під впливом повсяк­денного досвіду погляди людей на світ і на самих себе, принци­пи розуміння і оцінки явищ, правила дії в певних ситуаціях.

Зміст і форма — взаємопов'язані філософські категорії, в яких зміст як визначальна складова цілого становить єдність усіх елементів об'єкта, його властивостей, внутрішніх проце­сів, зв'язків, суперечностей і тенденцій, а форма є способом іс­нування і вираження змісту.

Знак — матеріальний предмет (явище, подія), що виступає як представник іншого предмета, властивості або відносин, ви­користовується для зберігання, перероблення і передачі пові­домлень (інформації, знань).

Знання — відображення об'єктивних характеристик дій­сності у свідомості людини.

Значення — зміст, що пов'язується з тим або іншим вира­зом (слово, пропозиція, знак) певної мови.

Зняття — філософське поняття для позначення перетворен­ня, в якому наявні форми або принципи усуваються, запере­чуються, але разом з тим зберігають своє значення як підпо­рядковані моменти нової цілісності.

Зовнішнє і внутрішнє — філософські категорії, у взаємозв'язку яких зовнішнє виражає властивості предмета в цілому і способи його взаємодії з навколишнім середовищем, а внутрішнє — будову самого предмета, його склад, структуру і зв'язки між елементами.

Ідеал — образ, що визначає спосіб мислення і діяльності лю­дини або соціальної групи, суспільства в цілому.

Ідеалізація — мислене конструювання понять щодо об'єк­тів, які не існують і нездійсненні у реальності, але прообрази яких є в реальному світі.

Ідеалізм — загальне позначення філософських вчень, які стверджують, ніби свідомість, мислення, психічне є первин­ним, основоположним, а матерія, природа, фізичне — вторин­ним, похідним, залежним, обумовленим.

Ідеалізований об'єкт — уявна пізнавальна конструкція, що є результатом ідеалізації.

Ідеальне — суб'єктивний образ об'єктивної реальності, ре­зультат освоєння людиною світу, представлений у формах його свідомості та духовної культури.

Ідейність — схильність до певної системи ідей і духовних цінностей, до відповідного соціального, етичного і естетичного ідеалу, послідовна відданість їм у теорії та на практиці.

Ідеологія — система поглядів та ідей, у яких усвідомлюють­ся та оцінюються ставлення людей до дійсності та одне до одно­го, соціальні проблеми і конфлікти, визначається мета (про­грами) соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну (розвиток) суспільних відносин.

Ідея — форма мисленого осягнення явищ об'єктивної реаль­ності, що включає розуміння мети та шляхів подальшого пі­знання і практичного перетворення світу.

Іманентне — поняття, що позначає внутрішню притаман­ність тієї або іншої властивості, закономірності певному пред­мету, явищу, процесу.

Індетермінізм — філософське вчення і методологічна пози­ція, які заперечують або об'єктивність причинного зв'язку, або його універсальний характер, або пізнавальну цінність причинного пояснення в науці.

Індивід — позначення одиничного, на відміну від сукупнос­ті, маси; окрема жива істота, особа, окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, суспільства в цілому.

Індивідуалізм — тип світогляду, суть якого полягає в абсо­лютизації позиції індивіда в його протиставленні суспільству, причому не якомусь певному соціальному ладу, а суспільству взагалі, світу в цілому.

Індивідуальність   —   неповторна  своєрідність  будь-якого явища, істоти, людини.

Інтерес — реальна причина соціальних дій, подій, звер­шень, що стоїть за безпосередніми спонуками (мотивами, по­мислами, ідеями, намірами) індивідів або соціальних груп, які беруть участь у цих діях.

Інтерполяція — знаходження проміжних значень за логіч­ними або статистичними даними.

Інтерпретація — фундаментальна операція мислення, на­дання смислу будь-яким виявам духовної діяльності людини, об'єктивованим у знаковій або чуттєво-наочній формі.

Інтуїція — здатність свідомості осягнути істину шляхом безпосереднього її визначення, без обґрунтування з викорис­танням доказів.

Істина — адекватне відображення об'єкта суб'єктом, який пізнає; відтворення об'єкта таким, яким він є сам по собі, поза і незалежно від людини та її свідомості.

Історичне і логічне — філософські категорії, що характери­зують відношення між об'єктивною дійсністю, що історично розвивається, та її відображенням у теоретичному пізнанні. Іс­торичне — процес становлення і розвитку об'єкта; логічне — теоретичне відтворення розвиненого об'єкта і об'єкта, що роз­вивається, у всіх істотних і закономірних зв'язках та відно­шеннях.

Категорії — загальні, фундаментальні поняття, що відобра­жають найістотніші закономірні зв'язки і відносини реальної дійсності і пізнання.

Кількість — категорія діалектики, що відображає загальне і однорідне в якостях речей і явищ, завдяки чому вони стають порівнянними.

Концепція — певний спосіб розуміння, трактування будь-якого предмета, явища, процесу, основний погляд на предмет або явище, керівна ідея для їх систематичного висвітлення.

Космос — термін давньогрецької філософії для позначення світу як структурно організованого і впорядкованого цілого.

Культура — специфічний спосіб організації та розвитку людської життєдіяльності, представлений результатами мате­ріальної і духовної праці, системою соціальних норм і установ, духовними цінностями, сукупністю відношень людей до при­роди, до самих себе і між собою.

Людина — вищий ступінь розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності та культури.

Матеріалізм — один з двох головних філософських напря­мів, який вирішує основне питання філософії на користь пер­винності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, дух, мислення, психічне, суб'єктивне як властивість матерії в протилежність ідеалізму, який визнає за вихідне, первинне свідомість, дух, мислення, ідею.

Матерія — філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, яку дано людині в її відчуттях, що ко­піюється, фотографується, відображається наглими відчуття­ми, існуючи незалежно від них.

Мета — визначення наперед у мисленні результату діяль­ності та шляху його досягнення за допомогою певних засобів.

Метафізика — протилежний діалектиці філософський ме­тод, що заперечує якісний саморозвиток буття через супереч­ність.

Метод — спосіб побудови та обґрунтування системи філо­софського і наукового знання; сукупність прийомів та опера­цій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Методологія — система принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності; вчення про ме­тоди пізнання і діяльності.

Механіцизм — однобічний метод пізнання, що ґрунтується на визнанні механічної форми руху матерії як єдино об'єктивної.

Мислення — вища форма активного відтворення у свідомос­ті об'єктивної реальності, що полягає у безпосередньому, опосередкованому та узагальненому пізнанні суб'єктом істотних зв'язків і відносин між предметами і явищами, у творчому створенні нових ідей, у прогнозуванні подій та дій.

Міра — філософська категорія, що виражає діалектичну єд­ність якісних і кількісних характеристик об'єкта, кількісні межі існування певної якості.

Міфологія — форма суспільної свідомості; спосіб розуміння природної і соціальної дійсності на ранніх стадіях суспільного розвитку; історичний тип світогляду.

Мова — система знаків як засіб людського мислення, вира­ження думок, спілкування.

Мовлення — діяльність і спілкування, опосередковані мо­вою.

Моделювання — метод дослідження об'єктів пізнання на їх моделях; побудова і вивчення моделей реально існуючих пред­метів, явищ і об'єктів, що проектуються, для визначення або поліпшення їхніх характеристик, раціоналізації способів їх створення та управління ними.

Монізм — спосіб сприйняття різноманітних явищ у світі, що виходить з одного начала (субстанції) всього існуючого, і побудова теорії у формі логічно-послідовного розвитку вихід­ного положення.

Мораль — спосіб нормативного регулювання дій людини в суспільстві; особлива форма суспільної свідомості; вид суспіль­них відносин (моральні відносини), об'єкт спеціального ви­вчення етики.

Мотив — те, що спонукає до активної діяльності тварину або людину, визначає мету діяльності та її спрямованість.

Надбудова — сукупність ідеологічних суспільних відносин, поглядів і установ певного суспільства.

Народ — населення певної країни; різні форми етнічних спільнот (плем'я, народність, нація).

Народність — історично сформована мовна, територіальна, економічна і культурна спільнота, попередник нації.

Народонаселення — сукупність людей певної країни, час­тини світу, земної кулі в цілому (людство); предмет спеціаль­ної науки — демографії.

Натурфілософія — філософія природи.

Наука — сфера людської діяльності, функцією якої є про­дукування і теоретична систематизація знань.

Наукова картина світу — цілісна система уявлень про світ у цілому та його загальні властивості та закономірності як ре­зультат узагальнення і синтезу основних природничо-наукових понять і принципів.

Нація — історична спільнота людей, яка виникла на основі загальності їх території, економічних зв'язків, мови, етнічних відмінностей, культури і характеру.

Необхідність і випадковість — співвідносні філософські ка­тегорії, що відображають різні типи зв'язків і відносин в об'єктивному світі та його пізнанні. Необхідність — відобра­ження внутрішніх, стійких, таких, що повторюються, загаль­них зв'язків і відносин дійсності, основних напрямів її розви­тку. Випадковість — відображення зовнішніх, неістотних, не­стійких, одиничних зв'язків і відносин дійсності.

Несвідоме — філософська категорія для вираження сукуп­ності психічних властивостей, операцій і станів, не представ­лених у свідомості суб'єкта: 1) надіндивідуальні підсвідомі явища — зразки типової для певної спільноти поведінки, за­своєні суб'єктом через "механізми" наслідування та ідентифі­кації (ототожнення); 2) неусвідомлювані спонукачі дії — моти­ви і смислові установки особи: емоції, воля, інстинкти, інтуї­ція; 3) неусвідомлювані установки і стереотипи автоматичної поведінки.

Нескінченне — філософська категорія для вираження без­межного різноманіття матеріального світу у просторі і часі.

Номіналізм — філософське вчення, що заперечує онтологіч­не значення універсалій (загальних понять), стверджує, що універсали — продукт мислення, а насправді загальне не існує; у середньовічній філософії — один із напрямів схоластики.

Ноосфера — сфера взаємодії природи і суспільства, в якій людська діяльність стає головним фактором їх розвитку (тех-носфера, антропосфера, соціосфера).

Об'єкт — те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності.

Одиничне — ознака предмета, що перебуває у відношенні несхожості до ознак усіх інших предметів певного фіксованого класу.

Онтологія — вчення про буття як таке; розділ філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності та категорії сущого.

Опосередкування — відношення між двома поняттями (або об'єктами), мислиме і пізнаванне лише через третє поняття, що є підставою для відношень між першими двома.

Основне питання філософії — питання про відношення мис­лення до буття, духовного до матеріального взагалі.

Особистість — людина в сукупності її соціальних якостей.

Пантеїзм — філософське вчення про тотожність Бога і світу.

Передбачення — обґрунтоване припущення щодо майбут­ніх явищ і подій у природі та суспільстві або щодо явищ і по­дій, які зараз невідомі, але можуть бути виявлені.

Передрікання — функція наукового пізнання, формулю­вання на основі знань щодо наявного стану об'єкта, його влас­тивостей, зв'язків, тенденцій розвитку в майбутньому.

Пізнання — процес відображення і відтворення у свідомості індивіда дійсності; отримання, оброблення, зберігання і вико­ристання людьми (суспільством) інформації про світ і самих себе; здобуття нового знання.

Плюралізм — філософська позиція, згідно з якою існують декілька або безліч незалежних одне до одного начал або видів буття (в онтології), підстав і форм знання (у гносеології).

Побут — сфера невиробничого соціального життя людей, у якій ними задовольняються матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі, лікуванні, підтримці здоров'я) та засвоюються духовні блага і культура спілкування, відповідно до яких вони відпо­чивають і розважаються. Побут у широкому розумінні — устрій повсякденного життя людей.

Поняття — думка, що в узагальненій формі відображає предмети і явища дійсності та істотні зв'язки між ними за до­помогою фіксації загальних і специфічних ознак, якими є властивості предметів і явищ та відношення між ними.

Порівняння — загальнонауковий метод, пізнавальна опера­ція з визначення схожості і відмінності об'єктів.

Постіндустріальне суспільство — позначення в соціології і футурології нової стадії суспільного розвитку, соціальний прогрес у якій забезпечується зміною технологічних епох у всес­вітній історії.

Потворне — естетична категорія, антитеза прекрасному, осереддя негативних характеристик буття.

Потреби — необхідність у тому, без чого не можна існувати, підтримувати життєдіяльність і розвиток організму, особис­тості, соціальної групи, суспільства в цілому; внутрішній спо­нукач активності.

Правосвідомість — сукупність поглядів, ідей, що визнача­ють ставлення людей, соціальних груп і верств населення до права, законності, правосуддя, їх уявлення про правомірне і неправомірне у суспільстві.

Практика — матеріальна, предметно-чуттєва і цілеспрямо­вана діяльність людини, метою якої є освоєння і перетворення природних та соціальних об'єктів і яка є загальною основою, рушійною силою розвитку людського суспільства і пізнання.

Праця — цілеспрямована діяльність людини, у процесі якої вона за допомогою знарядь праці впливає на природу і вико­ристовує її з метою створення предметів для задоволення своїх потреб.

Предмет — категорія, що позначає деяку цілісність, відо­кремлену зі світу об'єктів у процесі людської діяльності і пі­знання.

Природа — весь світ у розмаїтті його форм; об'єкт науки; сукупний об'єкт природознавства.

Природжене знання — гносеологічне вчення, яке визнає на­явність знання, що має додосвідне походження, і обумовлює універсальні принципи буття і пізнання.

Причина і наслідок — філософські категорії, що відобража­ють одну з форм загального зв'язку і взаємодії явищ. Причина — явище, дія якого викликає, вчиняє, визначає, змінює або спричиняє інше явище, тобто наслідок.

Причинність — об'єктивний зв'язок між різними станами видів і форм матерії у процесах її руху і розвитку.

Проблема — питання, що об'єктивно виникає під час розви­тку пізнання; комплекс питань, вирішення яких становить суттєвий практичний або теоретичний інтерес.

Прогнозування — розробка прогнозів — суджень (з позицій імовірності) про стан певних явищ у майбутньому; спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку явищ переважно з кількісним оцінюванням і визначенням більш-менш точних термінів змін у цих явищах.

Прогрес — тип, напрям розвитку як перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого.

Продуктивні сили — система суб'єктивних (людина) і речо­винних елементів, що здійснюють "обмін речовин" між су­спільством і природою у процесі матеріального виробництва; єдність праці "живого" та упредметненого; діалектична єдність виробників матеріальних засобів життя, засобів виробництва, науки і технологій.

Пролегомени — введення в ту або іншу науку з метою попе­реднього ознайомлення з її методами і завданнями, формулю­вання вихідних понять про предмет, що нею вивчається; попе­редній розгляд сукупності проблем, вирішення яких є неодмін­ною умовою теоретичного розвитку певної галузі знання.

Простір і час — загальні форми буття матерії, її атрибути. Простір — форма буття матерії, яка характеризує її протяж­ність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Час — форма буття матерії, яка характеризує тривалість її існування, послідовність зміни ста­нів у русі і розвитку всіх матеріальних систем.

Протилежність — властивості, сторони, ознаки об'єктів, які одночасно передбачають (не існують окремо) і виключають одна одну.

Психіка — властивість високоорганізованої матерії, осо­блива форма відображення суб'єктом об'єктивної реальності за допомогою сигнальних систем.

Рабовласницька формація — суспільний лад рабства і ра­бовласництва; перша в історії людства антагоністична су­спільно-економічна формація.

Раси — групи людей одного походження, зі спільними спад­ковими морфологічними і фізіологічними ознаками, які сфор­мувалися історично.

Раціоналізм — філософський напрям, що визнає розум за джерело, основу пізнання і поведінки людей.

                Революція (соціальна) — спосіб переходу від суспільно-економічної формації, що історично віджила, до більш прогре­сивної; докорінний якісний переворот у всій соціально-еконо­мічній структурі суспільства.

Регрес — тип розвитку від вищого до нижчого, від нового до старого, від складного до простого.

Редукціонізм — методологічний принцип, згідно з яким вищі форми матерії можуть бути повністю пояснені на основі закономірностей руху нижчих форм.

Редукція — методологічний принцип зведення певних да­них, структури, об'єкта до простіших, початкових начал.

Релятивізм — методологічний принцип абсолютизації від­носності та умовності змісту пізнання.

Рефлексія — принцип людського мислення, предметного розгляду самого знання, критичного аналізу його змісту і ме­тодів пізнання; самопізнання внутрішньої будови і специфіки духовного світу людини.

Римський клуб — міжнародна громадська організація, ство­рена в 1968 р. з метою вивчення особливостей розвитку люд­ства в епоху науково-технічної революції.

Річ — окремий предмет матеріальної дійсності, якому при­таманні відносна незалежність і стійкість існування.

"Річ у собі" — філософський термін, що позначає речі таки­ми, якими вони є самі по собі, на відміну від того, якими вони є "для нас" — у нашому пізнанні. У "Критиці чистого розуму" І. Канта "річ у собі" — те в речах, що непізнаванне.

Рішення — процес і результат вибору мети і способу дії.

Родина — мала група людей, що ґрунтується на шлюбі або кровній спорідненості і члени якої пов'язані спільністю побу­ту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою; відносини між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми.

Розвиток — незворотна, певним чином спрямована, законо­мірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів.

Розуміння — універсальна форма опанування дійсності, осягнення і реконструкції смислового змісту явищ історичної, соціаль